Дзвонять друзі-начальники та пропонують на них працювати.
А я жах як скучила по досягненню цілей.
Напевно, це комплекси: вміють же люди і в абсолютному бездіяльності гармонійно відчувати свою всесвіт.
А мені потрібно постійно кудись прагнути, щось вчити, а головне, доводити свої, звичайно ж, неабиякі здібності.
Знайомий тут запропонував зайнятися рестораном в районі троячки, а я немічне злилася в прямому сенсі слова, ледь оцінивши обсяг роботи. Не готова я стільки часу витрачати на чужого дядька, не за тим я йшла з офісу.
Хоча зараз навіть шкодую. Може, варто все-таки чесно зізнатися і взяти хоча б частину необхідної роботи на себе?
Руки сверблять, точніше, мозок.
Знайшла чудовий вихід для себе: з’їздила до інституту Гете і записалася на супер-інтенсив з німецької. Весь липень сподіваюся проговорити в основному на дойче.
Розслабилася, видихнула, а тут дзвінок. Друг – великий начальник дуже великій компанії. Каже, потрібен піарник. А я не піарник, я спеціаліст по спецпроектів, швидше. BTL, загалом. Але все змішалося в домі Облонських, нині люди з маркетингових комунікацій – на всі руки специ. Загалом, покривлятися, поотказивалась і не витримала: з’їжджу завтра поговорити. Його чомусь моя нелюбов до п’ятиденці не налякала, а, значить, ми можемо знайти спільну мову.
Зовсім не хочеться заради офісу закидати ні особисте життя, ні будь-які інші проекти. От тільки сидіти на попі ще складніше. І навіть періодичні перебивки веденням заходів не рятують. Та й взагалі літо – мертвий сезон, він тільки для тамади хороший)
Що робити, що робити??
Фотопересказ для тих, хто не любить читати:
